Війна Росії проти України.
Доля морських прикордонників
Ця історія записана зі слів української жінки, чоловік якої є морським прикордонником та досі перебуває у російському полоні.
„У кожної країни є кордони та підрозділи прикордонників. В Україні це не тільки сухопутні кордони, а й морські. Ми – рідні морських прикордонників, які багато років відважно охороняли територію України від правопорушників.
Як ви знаєте, в Україні йде повномасштабна війна, яку керівництво Росії марно намагається завуалювати різними альтернативними назвами та приводами для безглуздого кровавого нападу.
Якщо більшість країни лише у 2022 році відчула на собі весь жах, який несе російський світ, то морські прикордонники не з чуток знають про нього, починаючи з 2014 року. Коли російськими спецслужбами було заблоковано керченський загін морської охорони, що базувався у Криму, цей загін здійснив перехід до Бердянська, а потім до Маріуполя, де продовжував свою службу.“
Палаюча Україна та пекло на Азовсталі
24 лютого 2022 року настав жахливий день для кожного українця. Поки всі мирно спали, російське військо підло напало на нашу державу, знищуючи не тільки аеродроми, аеропорти, військові частини та інші стратегічні об’єкти, але й будинки та життя ні в чому не винних мирних жителів України.
„В той час наші рідні мужньо стали на захист нашої держави. Наші мужні сини, брати та чоловіки виконували свій обов’язок, боронили кордон, місто, наряду з іншими підрозділами. Допомагали місцевим мешканцям вижити, допомагали з їжею та водою, яких вкрай не вистачало, доставляли поранених до лікарень, надавши їм першу медичну допомогу, допомагали евакуюватись з-під обстрілів.
Якщо пекло існує, то воно з’явилося у Маріуполі. Росія доклала всіх зусиль, щоб стерти палаюче вогнем місто з обличчя землі.
У середині квітня 2022 року хлопці 23 загону морської охорони під ворожими обстрілами прорвалися на територію металургійного заводу Азовсталь, де далі вели оборону.
Азовсталь назавжди війде у світову історію як найкривавіший форпост оборони.
Голод, холод, відсутність води, ліків, сну через безперервні бомбардування з усіх видів артилерії, кораблів, літаків – все це потрібно було пережити нашим близьким. Більшість хлопців відчували безвихідь, усвідомлюючи, що кожен день може стати останнім, прощалися зі своїми рідними. Незважаючи на всі складнощі, вони стояли до кінця, вони зробили неможливе, тримаючи оборону Маріуполя в повному оточенні російськими угрупуваннями протягом 82 днів. Морські прикордонники стояли пліч-о-пліч поряд з іншими захисниками міста. Але багато з них, нажаль, загинули на полі бою…
За наказом вищого військового командування припинити оборону міста, наші чоловіки та інші військові підрозділи були „евакуйовані“ з території заводу „Азовсталь“ у період з 16 по 20 травня 2022 року в полон, де також вже були інші прикордонники, взяті у полон раніше.
Всього вийшло більше 2500 військових в обмін на те, що вони повернуться додому живими. Але це був черговий обман зі сторони представників російської влади. Наразі ніхто не може відповісти нам на питання: як наші хлопці почуваються, що їдять, де саме перебувають та інше.
У полоні є поранені хлопці, їм необхідне хірургічне втручання. Нам нічого не відомо про стан їхнього здоров’я. Усім, без винятку, потрібна кваліфікована медична та психологічна допомога!
Ми, сім’ї військових, уже не знаємо куди звертатись, щоб нас почули й повернули наших героїв додому живими. Дружини, дітки, батьки, сестри чекають на своїх героїв вдома. Ми засинаємо і просинаємося з однією лиш думкою: „Як вони там? Чи є в них що їсти, пити? Чи не хворіють?“ І молимось… Молимось про те, щоб вони не втратили віру, не впали духом, щоб тримались і мали терпіння, щоб швидше ми їх змогли обійняти та притулитись до їхнього мужнього плеча. Кожна дитина зі сльозами в очах питає: „Коли мій тато повернеться додому?“
|
Є дітки, котрі тільки народилися і ще жодного разу не бачили своїх мужніх татусів… У кожного з воїнів були плани на майбутнє. Хтось мріяв одружитися, хтось мріяв про майбутніх дітей, онуків… Мрій було багато. |
Нажаль, після довготривалих перемовин з російськими злочинними урядовцями та військовими головами лише малу частину полонених було повернено додому.
Ми благаємо не забувати про наших прикордонників, їх дуже чекають рідні!“
Пост Скриптум
На даний час місто Маріуполь знаходиться під окупацією російських військ, тимчасова загарбницька місцева влада зносить зруйновані будинки, намагаючись приховати тисячі скоєних злочинів та зробити видимість відбудови міста. Але ми віримо, що наші військові згодом повернуть Маріуполь та інші тимчасово втрачені територіі додому – в рідну Україну!
Russlands Krieg gegen die Ukraine
Diese Geschichte ist von Viktoriia nach den Worten einer ukrainischen Frau geschrieben, deren Mann Seegrenzwächter war, Mariupol und Azovstal verteidigte, sich ergeben musste, in russischer Gefangenschaft kam – und hoffentlich noch lebt.
Das Schicksal unserer Seegrenzschützer
Jedes Land hat Grenzen und Einheiten von Grenzschutzbeamten. In der Ukraine sind dies nicht nur Landgrenzen, sondern auch Seegrenzen. Wir sind Verwandte von Seegrenzschutzbeamten, die das Territorium der Ukraine viele Jahre lang tapfer vor Kriminellen geschützt haben.
Wie Sie wissen, findet in der Ukraine ein ausgewachsener Krieg statt, den die russische Führung vergeblich versucht, mit verschiedenen alternativen Namen und Vorwänden für einen sinnlosen blutigen Angriff zu vertuschen.
Wenn die Mehrheit des Landes erst 2022 den ganzen Schrecken der russischen Welt erlebt hat, dann haben die maritimen Grenzschutzbeamten seit 2014 davon gehört. Als die russischen Sonderdienste die auf der Krim stationierte Kertsch-Einheit der Marinewache blockierten, wechselte diese Einheit nach Berdjansk und dann nach Mariupol, wo sie ihren Dienst fortsetzte.
Brennende Ukraine und die Hölle von Azovstal
Wenn die Hölle existiert, ist sie in Mariupol erschienen. Russland bemühte sich nach Kräften, die brennende Stadt vom Erdboden zu löschen.
Mitte April 2022 verschanzten sich die Jungs der 23. Abteilung der Marinewache unter feindlichem Beschuss im Territorium des Hüttenwerks Azovstal, wo sie sich weiter verteidigten.
Azovstal wird für immer als der blutigste Verteidigungsposten in die Weltgeschichte eingehen.
Hunger, Kälte, Wassermangel, Medikamente, Schlaf durch Dauerbeschuss aus Artillerie aller Art, von Schiffen, Flugzeugen aus – all das mussten unsere Lieben miterleben. Die meisten Jungen fühlten sich hoffnungslos, als sie erkannten, dass jeder Tag der letzte sein könnte, und sich von ihren Verwandten verabschiedeten. Trotz aller Schwierigkeiten haben sie bis zum Ende durchgestanden, sie haben das Unmögliche getan und die Verteidigung von Mariupol, vollständig von russischen Gruppen umgeben, 82 Tage lang gehalten. Marinegrenzschutzbeamte standen Seite an Seite mit anderen Verteidigern der Stadt. Aber viele von ihnen starben leider bei den Kämpfen …
Auf Befehl des hohen Militärkommandos wurde die Verteidigung der Stadt aufgegeben und unsere Männer und andere Militäreinheiten zwischen dem 16. und 20. Mai 2022 aus dem Territorium des Azovstal-Werks in die Gefangenschaft „evakuiert“, wohin auch andere Grenzverteidiger früher als Gefangene gebracht wurden.
Insgesamt verließen mehr als 2.500 Soldaten das Land auf das Versprechen hin, dass sie lebend nach Hause zurückkehren würden. Aber es war eine weitere Täuschung seitens der Vertreter der russischen Behörden. Im Moment kann niemand unsere Fragen beantworten: Wie geht es unseren Jungs, was essen sie, wo genau sind sie …
Es gibt verwundete Jungen in Gefangenschaft, sie brauchen einen chirurgischen Eingriff. Wir wissen nichts über ihren Gesundheitszustand. Jeder braucht ausnahmslos qualifizierte medizinische und psychologische Hilfe!
Wir Familien unserer Soldaten wissen nicht mehr, wohin wir uns wenden sollen, um gehört zu werden und unsere Helden lebend nach Hause zu bringen. Ehefrauen, Kinder, Eltern, Schwestern warten zu Hause auf ihre Helden. Wir schlafen ein und wachen mit nur einem Gedanken auf: „Wie geht es ihnen? Haben sie etwas zu essen oder zu trinken? Sind sie nicht krank?“ Und wir beten… Wir beten, dass sie nicht den Glauben verlieren, nicht den Mut verlieren, dass sie durchhalten und Geduld haben, damit wir sie bald umarmen und uns auf ihre mutige Schulter stützen können. Jedes Kind mit Tränen in den Augen fragt: „Wann kommt mein Papa nach Hause?“
|
Es gibt Kinder, die gerade geboren wurden und ihre tapferen Väter nie gesehen haben … Jeder der Soldaten hatte Pläne für die Zukunft. Jemand träumte davon zu heiraten, jemand träumte von einer Zukunft mit Kindern, Enkelkindern … Es gab viele Träume. Und wir alle träumen von einem: |
Leider wurde nach langwierigen Verhandlungen mit russischen kriminellen Regierungsbeamten und Militärführern nur ein kleiner Teil der Gefangenen nach Hause zurückgebracht.
Wir bitten Sie, unsere Verteidiger unserer Grenzen nicht zu vergessen; ihre Angehörigen warten auf sie!
________________
Post -Skript: Derzeit steht die Stadt Mariupol unter der Besetzung russischer Truppen, vorübergehende invasive lokale Behörden zerstörten zerstörte Häuser, versuchen, Tausende von Verbrechen zu verbergen und die Sichtbarkeit der Rekonstruktion der Stadt zu verhindern. Aber wir glauben, dass unser Militär später Mariupol und andere vorübergehend verlorene Gebiete nach Hause zurückgeben wird – unserer Heimat Ukraine!
Idstein 29.03.2023
Viktoriia